Абіссинські кішки – це короткошерсті кішки середнього розміру з насиченим рівномірним забарвленням, що виділяються своєю королівською поставою і особливою грацією, властивою тільки цій породі. “Підведені” темним контуром виразні уважні очі, великі вуха, поставлені так, наче кішка уважно прислухається, і незвичайне забарвлення, додають зовнішності абіссінським неповторну чарівність “дикої” пуми.
Чума м’ясоїдних (Pestis carnivorum, хвороба Карре, чума собак, інфекційна катаральна лихоманка собак) — гостра контагіозна хвороба, що характеризується гарячкою, катаральним запаленням слизових оболонок органів дихання, травлення й сечовиділення, а також ураженням центральної нервової системи, очей та шкіри.
Чуму м’ясоїдних установлено в Європі та Росії в другій половині XVIII ст. У 1762 р. зареєстровано в Криму під назвою «кримська хвороба». Вірус чуми собак вперше був виявлений французьким ученим Карре в 1905 р., вірусна природа хвороби доведена Данкіним і Лейдлоу в 1926 р. Чума м’ясоїдних поширена в багатьох країнах світу, завдає значних економічних збитків хутровому звірівництву та службовому собаківництву.
Порода Сен-Бернар з’явилася кілька століть назад. У Західних Альпах є перевал, відомий як Сен-Бернар. Тут, між Швейцарією та Італією, один монах заснував притулок для мандрівників. Цю породу, названу на честь цього знаменитого перевалу, вивели від тибетського мастифа і розвинули в ній ідеальний нюх, велику силу, прекрасне почуття орієнтування на місцевості за будь-яких погодних умов: і в сніг, і в дощ. Ці собаки не раз рятували людей, що знаходилися в небезпеці.
Родом з Південної Америки, ара дуже яскраві і вражаючі птиці. Існує кілька типів папуг ара. В якості домашніх тварин найчастіше тримають великих різнокольорових ара, таких як червоний ара, великий солдатський ара, жовтошиїй ара і т.д.
Ара одні з найбільших видів папуг. Середня тривалість життя папуг ара варіюється від 30 до 50 років. Великі ара при хорошому догляді і здоров’ї можуть жити ще довше, а маленькі ара зазвичай живуть менше, в порівнянні зі своїми великими родичами.
Манчкіни – незвичайна порода кішок. Це не селекційна порода, тобто, Манчкінів не виводили такими навмисно. Свою зовнішність ці кішки отримали в результаті мимовільної хромосомної мутації. Кошенята з такою особливістю будови скелета з’являлися вже на початку минулого століття в пометах звичайних кішок з Німеччини і Великобританії. Німці навіть дали назву цим дивним істотам – «кішка-кенгуру», адже ці кішки люблять сідати на стегна, а для рівноваги «підпираються» хвостом, і в такому положенні дивляться на свої мисливські володіння. Їх поза і правда виглядає з боку як «кенгуру», через короткі передні лапки, які звисають уздовж тіла, як і у знаменитого австралійського сумчастого «стрибуна». І, звичайно ж, коти з настільки незвичайною зовнішністю просто не могли не привернути до себе загальну увагу.
Це відносно невелика, сильна собака, з важким тілом, з широкою і видною грудиною і короткими лапками. Голова широка, квадратна, майже плоска. Лоб вигнутий, з складкою між бровами. Французький бульдог має широкий, короткий і плоский, чорний ніс. У нього широкі і дуже потужні щелепи. Очі великі, круглі. Вуха середнього розміру, прямостоячі і округлої форми. Хвіст короткий, конічний, прямий або штопором. Шерсть має коротку, тонку.
Собака цієї породи чутлива натура незважаючи на свою недбалу гордовитість і потребу у великій кількості уваги. Пекінеси дуже не люблять коли з ними грубо поводяться або кричать на них. Крім того, вони схильні до ревнощів і при наявності інших тварин в будинку вони будуть конкурувати за увагу господаря.
Незважаючи на це, пекінеси це ідеальні домашні тварини, як для досвідчених так і не недосвідчених власників. З них виходять прекрасні компаньйони, а їх не вимогливість до фізичних навантажень означає, що вони також добре підходять для літніх і людей з обмеженими можливостями.
Ці собачки схильні до “тявканя”. Пекінеси не дуже підходять нетерплячим людям або тим, кому не вистачає часу на своїх домашніх тварин. Ці собачки також не є правильним вибором для людей які шукають тишу і спокій, тому що часто хроплять і чхають.
Померанський шпіц – очаровашка, що викликає розчулення у всіх. Але такий “Божий одуванчик” він тільки на вигляд. За характером собака сміливець, який бажає здійснювати відкриття і подвиги. Називати його собачкою з сумки не доводиться. Вихованець не любить тривалий час лежати на дивані, йому цікаві рухливі ігри, дресирування і прогулянки. Шпіц завжди готовий кинутися за іграшкою по команді “апорт”.
Не можна назвати милого пухнастика добрягою. Шпіц зовсім не довіряє стороннім і не дозволить їм погладити себе. І хоча розміри собаки не дозволяють йому служити сімейним охоронцем. Часом здається, що вихованець вважає себе дуже сильним і не боїться робити виклик.
Зовнішні характеристики породи включають середній розмір тіла з добре розвиненою мускулатурою, вага не перевищує 7 кг, грудна клітка широка округла, також округлої форми живіт, трохи випирає і привертає увагу. Плоский живіт і живіт іншої форми вважається дефектом і не вітається фахівцями. Форма очей мигдалеподібна, очі розташовані під невеликим кутом, брови і вібриси практично відсутні, вилиці великі.