Німецька вівчарка походить від зниклих пастуших собак, які населяли територію сучасної Німеччини. У 18 – 19 століттях скотарство було поширене у всій Європі, а Німеччина була його центром. Пастуші собаки того часу виглядали по-різному, адже цінували не їхню зовнішність, а за робочі риси. Найчастіше в них не поєднувалися функції скотоперегінних і сторожових собак, тому що великим бракувало кмітливості, а розумні були маленькими і не могли відігнати хижаків. Собак цієї породи розводили в окрузі Вюртемберг. До 18 століття тут розвелося таке велике поголів’я вівчарок, що їх почали схрещувати з іншими породами і продавати купцям. Очищення породи тривало до 1882 року, коли на виставці представили два пси Кірасу і Грейфа, від яких згідно з племінними книгами походять чистокровні німецькі вівчарки.
1899 року створено німецький клуб любителів цієї породи. Саме завдяки клубу німецьких вівчарок залучили до роботи в поліції та збройних силах, врятувавши їх від вимирання у важкі часи на початку 20-го століття. Під час Першої світової війни німецькі вівчарки прокладали телефонні кабелі, підтримували зв’язок, шукали поранених. Цих собак також залучали до патрулювання й варти. Бійці захоплювалися розумом та мужністю собак і привезли їх додому після війни, закріпивши породу в багатьох країнах.
Німецькі вівчарки стали службово-розшуковими, охоронними, вартовими, захисниками і просто компаньйонами людини. Це одна з найпопулярніших порід у світі. У США вона посідає друге місце за популярністю, у Великобританії – четверте.
Ще наприкінці 19 століття німецьку вівчарку вважали плебейським собакою. Щобільше, багато любителів імпортних англійських порід стверджували, що розводити «собак вовчого типу шкідливо». Однак Макс фон Штефаніц, який присвятив своє життя створенню й удосконаленню цієї породи, доводив, що німецька вівчарка – це передусім робочий собака. На його думку, й інтелект, і краса, і правильність постави вівчарки забезпечують її працездатність і відданість господарю. Крім вівчарської служби, Штефаніц шукав для німецької вівчарки й іншу роботу, яка допомогла б розкрити можливості цієї породи. Армія і поліція, своєю чергою, шукали альтернативу дорогим англійським породам, тож саме німецькі вівчарки стали першокласними поліцейськими і військовими собаками.
Німецькі вівчарки від природи кмітливі й працьовиті. Наприклад, собаку Джульбарса, який брав участь у багатьох боях і розмінуванні об’єктів, свого часу нагородили медаллю «За бойові заслуги». Джульбарс знайшов майже 500 мін і 150 снарядів.
У Німеччині щороку відбувається чемпіонат німецьких вівчарок із випасання. Існують окремі ранги вівчарок-пастухів на найпрестижнішому конкурсі краси для собак цієї породи – головній виставці вівчарок у Німеччині. На цей конкурс виставляють своїх підопічних багато племінних розплідників Німеччини.
Про догляд за німецькою вівчаркою читайте тут.
