Собаки

Собака цієї породи чутлива натура незважаючи на свою недбалу гордовитість і потребу у великій кількості уваги. Пекінеси дуже не люблять коли з ними грубо поводяться або кричать на них. Крім того, вони схильні до ревнощів і при наявності інших тварин в будинку вони будуть конкурувати за увагу господаря.
Незважаючи на це, пекінеси це ідеальні домашні тварини, як для досвідчених так і не недосвідчених власників. З них виходять прекрасні компаньйони, а їх не вимогливість до фізичних навантажень означає, що вони також добре підходять для літніх і людей з обмеженими можливостями.
Ці собачки схильні до “тявканя”. Пекінеси не дуже підходять нетерплячим людям або тим, кому не вистачає часу на своїх домашніх тварин. Ці собачки також не є правильним вибором для людей які шукають тишу і спокій, тому що часто хроплять і чхають.

Померанський шпіц – очаровашка, що викликає розчулення у всіх. Але такий “Божий одуванчик” він тільки на вигляд. За характером собака сміливець, який бажає здійснювати відкриття і подвиги. Називати його собачкою з сумки не доводиться. Вихованець не любить тривалий час лежати на дивані, йому цікаві рухливі ігри, дресирування і прогулянки. Шпіц завжди готовий кинутися за іграшкою по команді “апорт”.
Не можна назвати милого пухнастика добрягою. Шпіц зовсім не довіряє стороннім і не дозволить їм погладити себе. І хоча розміри собаки не дозволяють йому служити сімейним охоронцем. Часом здається, що вихованець вважає себе дуже сильним і не боїться робити виклик.

Гладкошерсті фокстер’єри дуже прив’язані до своєї сім’ї і часто бувають дуже вимогливі, особливо якщо не отримують достатнього фізичного навантаження. Недолік зайнятості та уваги так само легко може стати причиною деструктивної поведінки і надмірного гавкоту.
Дійсно ця порода має потребу у великій кількості любові і прихильності. Добре, коли існує можливість розділити такі вимоги на всіх членів сім’ї. До того ж ці собаки зазвичай терпимі з дітьми різного віку та завжди готові з ними погратись.

Перші згадки про породу були знайдені більше 3 тисяч років тому. Царі стародавнього Вавилону присвятили собаці цілий розділ зводу законів того часу. Завдяки незвичайній зовнішності комондор відразу ж став використовуватися як помічник пастухів. Густі жмутки вовни дозволяють тварині залишатися непомітним серед отари овець. У разі нападу ведмедя або вовка комондор вичікує відповідний момент і нападає на ворога.

Історія появи цієї собаки точно невідома. Про схожі собаки згадували в європейських середньовічних рукописах 13 століття. Наприклад, одна з легенд розповідає, що французький король Людовик Святий в ході хрестового походу виявився в полоні в Єгипті. До Франції він повернувся вже зі зграєю сірих собак.
До кінця 14 століття вже багато знатні персони Франції тримали для полювання сірих собак. Їх використовували на великого звіра: кабана, оленя, ведмедя, а пізніше і на птицю.

Середньоазіатська вівчарка або, як її ще називають, алабай – це стародавня порода собак, що виникла більше чотирьох тисяч років тому. Багато хто вважає, що порода з’явилася на території сучасної Росії.
Алабаї володіють багатьма хорошими якостями, в тому числі відмінними характеристиками охоронної і бійцівської собаки. Відомо, що в багатьох країнах собаки цієї породи активно залучалися до собачих боїв. До того, як середньоазіатських вівчарок почали брати на службу в російську армію, порода була практично на межі зникнення.

Ньюфаундленд – це гігантська, але ніжна, смілива і розумна собака, яка відрізняється своєю слухняністю і безмежною любов’ю до дітей. Вона стане відмінним вихованцем для будь-якої сім’ї.
Напевно, найвідомішим ньюфаундлендом є герой дитячого твору «Пітер Пен». Хоча персонаж і вигаданий, але він відмінно ілюструє любов цієї породи до дітей.

Перші ознаки захворювання з”являються , як правило, на морді, лобі, основі вух, верхній частині шиї, а згодом поширюються й на інші ділянки тіла. У котів спостерігається незначний свербіж, у інших тварин він слабко виражений або взагалі відсутній. Шерсть випадає, шкіра грубішає, тріскається, з часом мордочка тварини вкривається грубими нашаруваннями сірого кольору. Такі тварини худнуть, виснажуються, при сильному (генералізована форма) ураженні гинуть.