Ці кішки – легендарні. Їхні предки в Стародавньому Єгипті були в такій пошані, що за життя їх шанували як божества, а після того, як кішка відправлялася по водах Нілу в вічне царство, господарі голили в пам’ять про неї брови і довго-довго були сумними, малюючи картинки на папірусі в честь хвостатого небожителя.
Надзвичайно товариська порода, не переносить самотність і прекрасно уживається з усіма членами сім’ї і тваринами. Але ця порода не підходить сім’ям з маленькими дітьми, так як діти люблять потискати тварин, що може привести до хворобливих травм вихованця, адже вушка керла ніжні і чутливі.
Кішки славляться своєю охайністю, тому проблем з привченням до туалету не виникає. Як правило, користуватися туалетом кошенят привчає їх мама-кішка, але якщо кошеня не отримало «гідної освіти» в цій галузі, Ви зможете навчити його досить швидко.
Часті супутники довгошерстих кішок – ковтуни, вони утворюються під дією статичної електрики: випавші волоски або сторонні предмети заплутуються в шерсті або підшерсті тварини. Найчастіше вони утворюються в області шиї, за вухами, на «штанцях», хвості, під пахвами. Пам’ятайте, що зваляна шерсть – прекрасні умови для розмноження хвороботворних організмів, нерідко шкіра під ковтунами червоніє, пріє, запалюється.
Родина піксібоба – США. Навесні 1985 року в районі Вашингтона фелінолог Керол Енн Брюер купила незвичайного кошеня: у нього було нестандартна кількість пальців (полідактилія) і короткий хвіст-боб. Через рік американка врятувала ще одного короткохвостого кота. Він був дуже великим: зростанням майже до колін людини і вагою 8 кг (і це незважаючи на виснажений стан). За розмірами може змагатися з мейн-кунами.
Про походження котів породи Мейн-кун є декілька легенд. Найнеймовірніша з них розповідає, що ці тварини пішли від диких єнотів (оригінальна назва котів «Maine Coon», а «racoon» перекладається як «єнот»). В якості підтвердження ця легенда використовує схожість шерсті, забарвлення котів та їх хижий вираз мордочки. Інша, більш романтична легенда відає, що порода Мейн-кун походить від котів, які жили у французької королеви Марії-Антуанетти, яка під час Великої Французької війни була втекла в Америку, захопивши з собою шість своїх котів і кішок.
Порода тойгер знаходиться в стадії розробки. У її автора ще є нереалізовані плани щодо того, яким повинен бути кінцевий екстер’єр тойгер кішки. Фото і відео цих вусатих-смугастих красунь буквально за якихось 5-10 років заполонили інтернет. А починалося все так: Джуді Сагден вирішила використовувати напрацювання зі схрещування кішок, які були їй доступні завдяки праці матері Джейн Мілл, авторки бенгальської породи. Зачинателькою тойгерів є звичайнісінька домашня кішка, у якої з’явилося кошеня з тигровим забарвленням.
Ця порода пережила багато трансформацій. Деякі з них є результатом мутації, інші – еволюції. Батьківщина перських котів – іранська область Хорасан, звідки вони були доставлені італійцем в Європу в шістнадцятому столітті.
Линька у кішок – цілком нормальне явище, яке зазвичай повторюється двічі в рік: навесні та восени. В цей час кішка повністю змінює свій одяг з зимового на літній і навпаки. Причому у довгошерстих порід шерсть випадає клаптиками, а у короткошерстих просто рівномірно обсипається.