Часті супутники довгошерстих кішок – ковтуни, вони утворюються під дією статичної електрики: випавші волоски або сторонні предмети заплутуються в шерсті або підшерсті тварини. Найчастіше вони утворюються в області шиї, за вухами, на «штанцях», хвості, під пахвами. Пам’ятайте, що зваляна шерсть – прекрасні умови для розмноження хвороботворних організмів, нерідко шкіра під ковтунами червоніє, пріє, запалюється.
Не всі собаки дозволяють чистити їм зуби. Тому дуже важливо привчити домашнього улюбленця до чищення зубів з раннього віці. Ця процедура повинна ввійти в регулярний розпорядок дня тварини. Втім, дорослу собаку також можна привчити до такої гігієнічної процедури.
Родина піксібоба – США. Навесні 1985 року в районі Вашингтона фелінолог Керол Енн Брюер купила незвичайного кошеня: у нього було нестандартна кількість пальців (полідактилія) і короткий хвіст-боб. Через рік американка врятувала ще одного короткохвостого кота. Він був дуже великим: зростанням майже до колін людини і вагою 8 кг (і це незважаючи на виснажений стан). За розмірами може змагатися з мейн-кунами.
Про походження котів породи Мейн-кун є декілька легенд. Найнеймовірніша з них розповідає, що ці тварини пішли від диких єнотів (оригінальна назва котів «Maine Coon», а «racoon» перекладається як «єнот»). В якості підтвердження ця легенда використовує схожість шерсті, забарвлення котів та їх хижий вираз мордочки. Інша, більш романтична легенда відає, що порода Мейн-кун походить від котів, які жили у французької королеви Марії-Антуанетти, яка під час Великої Французької війни була втекла в Америку, захопивши з собою шість своїх котів і кішок.
Біглей вважають найдавнішою породою собак, яку вивели справжні цінителі полювання – англійці. За часів раннього середньовіччя у аристократії було мало розваг. А найцікавішим і захоплюючим вважалася полювання на диких тварин.
Батьківщиною коллі вважаються гірські райони Шотландії. Спочатку цих собак називали «Колліс», «Коельо», пізніше їх почали називати «коллі». Дослідники вважають, що назва походить від старого англо-саксонського слова «coally», яке означало «темний» або «чорний». Серед деяких вчених існує думка, що назва походить від шотландської вівці «коллі», яка мала чорну морду. Спочатку розміри коллі були близькі до розмірів сучасної бордер-коллі, їх основний колір був чорним. Основним завданням при селекції цих собак було розвиток пастуших здібностей.
Порода тойгер знаходиться в стадії розробки. У її автора ще є нереалізовані плани щодо того, яким повинен бути кінцевий екстер’єр тойгер кішки. Фото і відео цих вусатих-смугастих красунь буквально за якихось 5-10 років заполонили інтернет. А починалося все так: Джуді Сагден вирішила використовувати напрацювання зі схрещування кішок, які були їй доступні завдяки праці матері Джейн Мілл, авторки бенгальської породи. Зачинателькою тойгерів є звичайнісінька домашня кішка, у якої з’явилося кошеня з тигровим забарвленням.
Граціозні і миловидні, собаки породи шелті нагадують зовнішнім виглядом популярну коллі. Але Шотландські вівчарки є самостійною породою з чіткими стандартами зовнішнього вигляду, будови та рис характеру. Інтелектуальність цього виду собак разюча і обумовлена тісними стосунками з людиною на стадії формування породи. Шелті – ідеальний варіант для власників без досвіду в сфері собаківництва.
Для уникнення або ослаблення впливу стресу на тварин, при роботі з ними необхідно вживати деякі заходи обережності. Не слід робити різких рухів, голосно розмовляти або кричати, доглядаючи за кроликами. Ці тварини добре розуміють інтонацію людського голосу і при підвищеному тембрі поводяться неспокійно.