Перський кіт - історія походження та цікаві факти

Однією з найпопулярніших порід котів серед любителів цих тварин без сумніву є перські коти. Попри те, що їх назва вказує, що країною їх походження є стародавня Персія, однак на практиці таємниця походження перських котів губиться в глибині тисячоліть і не є такою однозначною. Зокрема на стінах давньоєгипетських гробниць є згадки про довгошерстих котів. Однак довга шерсть вказувала на те, що ці тварини добре пристосовані до життя в країнах з прохолоднішим, аніж у Єгипті кліматом, зокрема Туреччині та Персії. Також є версія, що 1620 року італійський купець П’єтро делла Валле, який займався імпортом спецій із Ангори (сучасна Анкара, столиця Туреччини) також завіз до Європи довгошерстих котів. Майже одночасно із них довгошерстих котів до Франції завіз Микола-Клод Фабрі де Пейрс. Котів називали ангорськими, однак існує версія, що насправді мова йшла про перських котів.

.
. . .

Якби там не було, однак вже 1871 року на першій виставці котів, яка відбулась у Лондоні було представлено перських котів. Що цікаво, з того часу порода майже не змінилась у своєму зовнішньому вигляді. Зусилля селекціонерів були скеровані на підтримання стандартів перського кота.

Важливою особливістю перських котів є те, що вони не здатні мешкати за межами будинку. Вони відзначаються врівноваженими, однак впертим характером, не схильні до агресії, однак здатні захистити як себе, так і своїх кошенят.

Мають мстивий характер. Вважаються “диванними” котами, що люблять флегматично лежати на м’якому дивані, при тому рідко подають голос. Дуже наполегливі, коли хочуть, щоб господар звернув на них увагу - для цього можуть довго вдивлятись в його очі, поки не доб’ються свого. Дітей не лякаються, водночас не є прихильними до них. Попри флегматичний характер перські коти охоче беруть участь в іграх, наприклад люблять погасати за м’ячиком, якщо його підкинути. Якщо в кімнату залетіла муха зрадістю її впіймають, однак якщо у вашому помешканні завелись миші, то перські коти полювати на них не стануть.

. . . . .

1933 року в одному з європейських розплідників вивели породу, яка отримала назву “екзотик”, яка схожа на перського кота. Її назвали “перським котом для ледачих”, оскільки при зовнішній схожості та подібному характеру не потребує такого ретельного та громіздкого догляду, як перський кіт та є ідеальним варіантом для тих, хто не може приділити багато часу домашньому улюбленцю.

Попри складнощі з утрииманням порода надзвичайно популярна, через що у 1970-тих роках у США виникло багато розплідників перських котів, однак це призвело до погіршення якості породи. На початку 2000-х років європейським селекціонерам вдалось вивести лінію перських котів, які відповідають стандартам породи.

В Україні перські коти з’явились доволі пізно - у колишньому Совєцькому Союзі вони з’явились лише наприкінці 80-х років ХХ століття, причому їх першими власниками були дипломати, які працювали у країнах Європи і звідти привезли перших тварин.

Хоча наприкінці 90-х років порода почала розповсюджуватись, однак залишалась відносно дорогою.

Для перських котів притаманна величезна кількість різновидностей - загалом їх є близько 100, вони відрізняються як за кольором шерсті, так і за кольором очей. При цьому певна масть перських котів повинна мати очі одного кольору, також не дорускаються плями та відтінки.

Для перських котів притаманна курносість, при цьому за будовою носика розрізняють “екстремалів”, яких розводять у США, натомість у Європі більш поширеними є перські кішки з “класичною” будовою носа.