Алабай – одна з найбільших та найсилььніших порід собак у світі. Часто їх називають середньоазіатськими вівчарками, однак це є помилкою. Насправді середньоазійська вівчарка – це офіційна назва, натомість алабай – правильна назва. Це різночитання пов’язано з тим, що в Совіцькому Союзі всіх пастуших собак називали вівчарками. Саме слово “алабай” має тюркське походження від слів “ала” що означає плямистий колір та суфікса “бай”, який підкреслює плямистий колір собаки. Цей суфікс не варто плутати зі тюркським словом “бай”, тобто багач.
Окрім того у багатьох країнах є свої національні різновиди алабаїв, іноді в їх назві відсутнє слово “алабай”. Загалом кінологи розрізняють 13 регіональних різновидів алабаїв, найвідомішим з них, звісно є туркменський алабай. Також є таджицький алабай, кавказька вівчарка, алабай з Афганістану, тибетський мастиф, киргизький вовкодав (дебет), який перебуває на межі зникнення, казахський тобет, турецький кангал, аляскинський алабай (маламут), німецький алабай, вірменський алабай (гампр), сибірський алабай та узбецький бурибасар.
Алабай – одна з найдавніших порід собак, історія якої налічує понад 4000 років, а місцем формування є величезна територія від Китаю до Південного Уралу та Каспію до Афганістану. Порода формувалась у складних кліматичних умовах, окрім того вона призначалась для надзвичайно складних завдань – охорони житла, караванів торговців а також для боротьби з сильними хижаками, зокрема вовками, через що ця порода належить до збірної групи найпотужніших собак, який називають вовкодавами. Тому ці собаки не знають страху, є надзвичайно сильними, вміють раціонально використовувати свої сили у боротьбі з супротивником. Однак при цьому у безпосередню боротьбу з вовком алабай не вступає – він може попередити господаря про наближення хижака та може його відігнати.
Перші згадки про туркменського алабая датуються 11 століття, його предком є тібетський мастиф, який через Китай та Монголію потрапив у Середню Азію поступово починав набувати притаманних йому рис. У 1930-х роках цих собак почали офіційно розводити в СССР, переважно для охорони. Однак при цьому з’ясувалось, що порода має дуже складну психологію, тому масово дресирувати алабаїв виявилось проблематично.
У Таджикістані алабаїв називають “чупоні”, що в перекладі з таджицької означає пастуша. Це пов’язано з тим, що віддавна, з часів давньої Персії їх основним призначенням була охорона овечих отар.
Особливо шанобливе ставлення до алабаїв у Туркменії де ці собаки, а також ахалкетинський кінь визнані національним надбанням та заборонені до вивози за межі країни.
Цікаві факти про алабаїв
- Великим шанувальником туркменського алабаю є президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов. Зокрема з його ініціативи в Ашгабаті було відкрито 15 метровий позолочений пам’ятник алабаю, що складається з 9-метрового постаменту та 6-метрової статуї собаки. Навколо пам’ятника розташовані монітори на яких транслюють відео за участю алабаїв. Окрім того Бердимухамедов вважається автором книги “Туркменський алабай”.
- У Туркменістані запроваджено Національний день алабая – остання неділя квітня. Цю ініціативу можна було б тільки вітати, якби не одна обставина – напередодні його запровадження у Туркменістані почалась кампанія із знищення безпритульних тварин.
